До Естонії ми приїхали наприкінці квітня 2022 року, з окупованої частини Херсонської області.

Я  лишила там не тільки дім, роботу, друзів, землю, небо і повітря, але й моїх батьків та все своє щасливе життя. Зв’язок із моєю родиною не постійний. Інтернет зв’язок часто вимикають, а мобільний зв’язок глушиться.

Бували випадки, коли я протягом місяця не знала, чи вони живі, бо в них вимикали електроенергію, воду і газ. Я знаю, що люди намагалися запастися водою, яка в дефіциті, їм довелося викинути їжу, що зіпсувалася через відсутність електроенергії. Моє рідне місто та його жителі щодня страждають від обстрілів, руйнувань і втрат.

Скоро зима, як пройде опалювальний сезон, ніхто не знає. Їм знову доведеться будувати печі на відкритому повітрі, щоб готувати їжу, чи вони зможуть зробити це вдома? Як вони зігріватимуться?

Я не знаю, коли закінчиться війна. Люди похилого віку просто хочуть спокійно прожити своє життя; вони хочуть побачити своїх дітей і онуків, обійняти їх. Вони просто хочуть знати, що їх чекає завтра і післязавтра.

Ми всі хочемо теплих обіймів рідних і душевних розмов з близькими! Ми всі хочемо будувати щасливе життя та планувати майбутнє. Ми всі хочемо бачити в небі пасажирські літаки, а не військову авіацію.

__

Будь ласка, допоможіть українським родинам пережити воєнну зиму!

Пожертвуйте