Їй довелося двічі покинути рідний Слов’янськ – перший раз у 2014 році, та другий у 2022-му з початком повномасштабного вторгнення. Пані Людмила спеціалізується на виготовленні крафтового сиру. Зі стажем понад 10 років у власній справі – продажах дитячого одягу, у кризовий момент у житті та з початком війни, Людмила опинилась на роздоріжжі щодо свого майбутнього. Найкраще, що вона вміла вже довгі роки – бути підприємицею. Тому після невеликої паузи через особисті складнощі та народження сина, вирішила повернутися до роботи. Своїм новим напрямком обрала кулінарію, бо завжди смачно готувала.
Коли жінка ознайомилася з ремеслом сироваріння – це стало її пристрастю. Вона старанно навчалась у найкращих українських та італійських майстрів та завоювала любов своїх клієнтів винятковим смаком. Її свекор займався розведенням кіз, що дозволило Людмилі розширити асортимент до виняткових сортів сиру.
Людмила постійно працювала над розширенням асортименту, а співпраця з власним свекром, який став її постачальником молока допомагала задовольнити навіть найвибагливішого гурмана. Напередодні 24 лютого 2022 року жінка, як завжди, готувалась до 8 березня: “У мене було багато головок твердих сирів, багато сиру з блакитної і білої плісняви. Хоч тоді вже і говорили про можливість повномасштабної війни, я в це не вірила… Намагалася не падати духом і все ж готувалася до свята, робила багато м’яких сирів. Але війна все ж настала. 24 лютого ми виїхали, всі холодильники відключили. Зрозуміло, що сир зіпсувався, все це мішками викидали. Деякі м’які сири я попросила роздати людям, щоб їх не викидати. Дуже багато втрат було”, — згадує Людмила.
Спочатку жінка з сім’єю поїхала до батьківської хати у Святогірську, що на Донеччині, а згодом далі — у Харківську область. Однак зрозуміла, що варто перебратись у безпечніше місце, коли на горизонті побачила ворожі бомбардувальники. Так родина опинилась на Полтавщині, куди їх запрошував дядько Людмили.
За словами пані Людмили, вона не хотіла повертатись до справи. Проте однієї миті її підтримала подруга з Казахстану, яка теж займалась сироварінням. А рушійною силою стала клієнтка, яка одразу після відкриття пошти в деокупованому Херсоні попросила надіслати сир, бо це нагадувало їй “смак колишнього мирного життя”. Наступний рік Людмила провела за написанням грантів, оскільки кількість замовлень зростала, а потужностей не вистачало. Адже все, що вона робила, відбувалося в неї на кухні в орендованій квартирі.
Вона отримала 180 000 грн від Естонської ради у справах біженців в Україні в рамках Консорціуму Реагування під керівництвом ACTED та фінансованого Бюро гуманітарної допомоги USAID (BHA), і закупила на ці кошти необхідне їй обладнання:
– холодильну камеру для дозрівання сиру “Frosty”;
– ванну для соління сиру;
– сироварку на 50 л.
“Я щодня дякую за таку підтримку, оскільки більшість обладнання залишилось у Слов’янську, а за власні кошти я б не змогла його собі дозволити. Це надважлива підтримка людей під час війни, бо руки опускаються під тягарем обставин, у яких вимушено опиняємось. А такі проєкти відкривають друге дихання та перезапускають бажання жити”, – каже Людмила.
Пані Людмила й надалі проживає на Полтавщині у с. Соколова Балка та виготовляє сир. Жінка розширила виробництво та, щоб розмістити обладнання, винайняла ще одну квартиру, яку перетворила на майстерню. Основну діяльність веде через онлайн-торгівлю за допомогою соціальної мережі Instagram.