“Коли дізнався, що виділили кошти – аж захотілося пасікою займатися знову”, говорить Євген, бджоляр із Харківщини. Понад 36 років бджільництво для Євгена не просто засіб до існування, а сенс життя. Втім, коли почалася війна, все змінилося.

Євген раніше виїжджав із вуликами в ліс до річки Дінець, де багато диких медоносних рослин. Ця земля тепер понівечена війною. Деякі поля розмінували, однак ліски – його звичні місця – досі небезпечні та недоступні для відвідування. «Зараз це просто надто ризиковано», – каже він.

Навіть до війни бджільництво мало свої злети й падіння. Деякі сезони приносили багато меду, інші – не дуже. Євген добре пам’ятає свій перший урожай: 10 літрів меду, зібраних разом з дружиною на їхньому старому мотоциклі. «Ми думали, що ми його ніколи не з’їмо, – посміхається він. – Така радість була».

Останні роки Євген здебільшого здавав мед оптом. Однак бджільництво – це важка фізична праця, і з віком чоловіку стало складніше. Підйом важких вуликів, ручна викачка меду та плавлення воску позначилися на здоров’ї. Євген замислився про придбання додаткового обладнання, проте воно було йому не по кишені.

Усе змінилося, коли чоловік подав заявку на Програму екстреної підтримки засобів до існування від Естонської ради у справах біженців, що фінансується Європейським Союзом, і отримав грант у розмірі 26 тисяч гривень. За ці кошти він придбав підйомник для вуликів, автоматичну медогонку і парову воскотопку.

«У мене ніколи раніше не було такого обладнання, – пояснює Євген, – Я все робив вручну. Зірвав собі спину, боліли руки та ноги. Нове обладнання суттєво полегшило ведення господарства».

Ця підтримка дала йому більше, ніж просто інструменти – вона дала йому надію. Як і багато літніх українців, Євген не може прожити лише на пенсію. Бджільництво допомагає йому отримати додатковий дохід, щоб прогодувати себе і родину.

«Без пасіки ми нікуди», – каже він. «Я глибоко вдячний Естонській раді у справах біженців за підтримку мене та інших бджолярів. Це дуже багато для нас значить».